Ну от. Все пішло по колу знов. Це національне ноу-хау. Така тупа традиція обирати з поміж виродків щось таке саме , але трошки рожеве, або з двома судимостями, або те, що комусь до душі ( та ні, до фінансових інтересів)…
Так щоб з*явилось насправді національне і гідне, цивілізоване і талановите, то ні. Не дотягуємо. Тому ходимо по колу. По два рази прем*єрами, по два президентами. Не можуть люди злізти з влади. І визволити від себе Україну.
А народ теж, як завжди. Все вважає, що це все - для нього. Обирає собі, кого з тих ненажер любити, а кого ненавидити. Бачить тільки два боки. Крайні. І нічого посеред. А всередині і є європейська цивілізованність і толерантність, поєднання національних інтересів і державницького ставлення, ідея і мрія.
І доки ще ця ненажерливість буде з одного боку, доти ця наївність і народний фанатизм буде з іншого. Потрошку звалимось у середину. Але не скоро, і що то від нас залишиться?
А прискорити наш поступ ? Ні. Не у Європу або у усіляки абревіатури. У самих себе. До самих себе. Бо коли будемо знати хто ми, то пізнаємо чого ми варті. Тоді зможемо вимагати своєї цени.
Тоді і з*являться ті політики, котрі в змозі віддати цю ціну за право представляти суспільство у владі і застосовувати владу на користь цьому суспільству.
А поки не лідерів нації, не державних достойників, не гідний вігляд у світі, а маємо на кого молитись. Але це - не Господь. І тому такий сурогат є гріх.
2 comments:
О, мені дещо подобається в цьому повідомленні, дещо ні. Ну влада, еліта,.. вона не гірша, а може і краща за сучасного маленького українця. Вона і хотіла б краще, але не вміє. А вчитися не хоче. Але не все так пагано, от подивіться: Яценюк, Рибачук,.. беруться ж звідкись і такі. Все буде добре.
Як раз сиджу тут у Київі сумую. І тут коменти з усіх сторін. Дуже приємно. Так, авжеж, не все погано. То це така моя професійна справа - бачити і глобально і у деталях. Найголовніше, що Ви праві, що вони вчитись не хочуть. В моєму ЖЖ на ЛДж вже багато політичних статей після Ляльок пройшло.
Що стосується Рибачука, то він призначав мені зустріч ще у серпні. Але була кампанія. До мене телефонував його помічник. А після виборів цей помічник не відповів на мій дзвінок. Більше не телефонувала. Тобто, якщо на це доля, то зустрінемось.
Я зараз дуже хочу додому. Вже сьогодні у п*ятницю хтось з друзів відвезе мене до Одеси. Повернуся у січні І вже буду консультувати. А то мене дістала ота бездіяльність.
А настрій такий сумний бо різдвяна радість знов мені не рідна. Бо якось немає з ким її розділити. Тобто окрім мами й сина. Тому дивлюся собі фільми. Авжеж сподіваюсь на те , що мрії здійснюються.
Post a Comment