Ляльки. Політичні, отруйні.

Ну от. Все пішло по колу знов. Це національне ноу-хау. Така тупа традиція обирати з поміж виродків щось таке саме , але трошки рожеве, або з двома судимостями, або те, що комусь до душі ( та ні, до фінансових інтересів)…

Так щоб з*явилось насправді національне і гідне, цивілізоване і талановите, то ні. Не дотягуємо. Тому ходимо по колу. По два рази прем*єрами, по два президентами. Не можуть люди злізти з влади. І визволити від себе Україну.

А народ теж, як завжди. Все вважає, що це все - для нього. Обирає собі, кого з тих ненажер любити, а кого ненавидити. Бачить тільки два боки. Крайні. І нічого посеред. А всередині і є європейська цивілізованність і толерантність, поєднання національних інтересів і державницького ставлення, ідея і мрія.

І доки ще ця ненажерливість буде з одного боку, доти ця наївність і народний фанатизм буде з іншого. Потрошку звалимось у середину. Але не скоро, і що то від нас залишиться?

А прискорити наш поступ ? Ні. Не у Європу або у усіляки абревіатури. У самих себе. До самих себе. Бо коли будемо знати хто ми, то пізнаємо чого ми варті. Тоді зможемо вимагати своєї цени.

Тоді і з*являться ті політики, котрі в змозі віддати цю ціну за право представляти суспільство у владі і застосовувати владу на користь цьому суспільству.

А поки не лідерів нації, не державних достойників, не гідний вігляд у світі, а маємо на кого молитись. Але це - не Господь. І тому такий сурогат є гріх.